Жанри пісень

Колядки

Звичай колядування має свою давню історію, коріння якої сягає ще арійських часів. Колядки пов'язані з днем зимового сонцестояння, яке наші предки називали святом Коляди. Його святкували 25 грудня. Вважалося, що в цей день Сонце з'їдає змій Коротун. Всесильна богиня Коляда в Дніпровських водах народжувала нове сонце — маленького Божича. Язичники намагалися захистити новонародженого: вони проганяли Коротуна, який намагався з'їсти нове Сонце, а потім ходили від хати до хати, щоб сповістити людей про народження нового Сонця, і зображення цього сонця носили з собою. Як тільки на небі сходила зоря, колядники заходили в двір, кликали господаря і співали його родині величальних пісень про сонце, місяць, зорі. Ці пісні й стали називати

Згодом, із появою християнської релігії обряд колядування був приурочений до Різдва Христового і в колядках з’явились біблійні і світські мотиви. Традиція колядування збереглася й до сьогодні. Як тільки на небі являється перша зоря — розпочинається Свята Вечеря, а діти збираються гуртом і йдуть вітати усіх колядками з народженням Христа!

Добрий вечір тобі, пане господарю, радуйся,

Ой, радуйся, земле, Син Божий народився.

Застеляйте столи, та все килимами, радуйся,

Ой, радуйся, земле, Син Божий народився.

Та кладіть калачі з ярої пшениці, радуйся,

Ой, радуйся, земле, Син Божий народився.

Бо прийдуть до тебе три празники в гості, радуйся,

Ой, радуйся, земле, Син Божий народився.

А перший той празник: Рождество Христове, радуйся,

Ой, радуйся, земле, Син Божий народився.

А другий той празник: Святого Василя, радуйся,

Ой, радуйся, земле, Син Божий народився.

А третій той празник: Святе Водохреща, радуйся,

Ой, радуйся, земле, Син Божий народився

 

Щедрівки

   Через тиждень по Різдві, 31 грудня, або 13 січня за новим стилем, відзначали українці Новий рік - Щедрий вечір (свято преподобної Меланії, або Меланки). Вважалося, що Меланка-Вода приходить на Щедрий вечір разом із Василем-Місяцем сповістити господарів про наступні торжества та справити гостини.

У цей день, за традицією, хлопці й дівчата знову ходили від хати до хати, щедруючи - бажаючи господарям щедрого вечора, доброго здоров’я та добробуту у новому році. Щедрування супроводжувалось магічними діями, музикою, танцями, пантомімою, обрядовими іграми з масками. Величальних обрядових новорічних пісень — щедрівок, співали окремо господарю, господині, хлопцю, дівчині, усій родині. Були щедрівки дитячі, жартівливі, пародійні. Щедрували також групами: «Меланка», «Василь» та «Ряджені».

Як і колядки, щедрівки беруть свій початок дуже давно, містять у собі біблійні сюжети та оспівують господаря і всю його родину. Та, на відміну від колядок, у щедрівках можемо побачити ластівок, жито, посіви – символи того, як Новий Рік зустрічається з весною. Адже, у цей час, коли закінчується зимове сонцестояння, народжується Молоде Сонце і день стає довшим.

Веснянки (гаївки, гагілки, ягілки, риндзівки)

      Веснянки - назва старовинних слов'янських обрядових пісень, пов'язаних з початком весни і наближенням весняних польових робіт. За допомогою веснянок люди передавали свою енергію природі, щоб усе живе навколо прокинулося і знову ожило.

Веснянки співаються майже завжди одночасно з танцями та іграми, які мають «закликати» весну та добрий урожай. Назв у веснянок є багато: «ягівка», «гаілка», «гагілка», «ягілка», «магілка», «галанівка», «лаголайка», «риндзівка» та інші. Кожна місцевість, окрім особливої назви, мала ще й свої традиційні слова веснянок та веселих забав.

Різновидом веснянок є гаївки - пісні, що виконувались тільки у час великодніх свят. Гаївок було багато і різних: для молодших дітей, для старших, для хлопців і дівчат, були й гаївки, у яких парубки та дівчата обирали собі пару. На відміну від гаївок, веснянки обіймають цілий цикл весняних пісень, які співаються від Благовіщення цілу весну. Так, не кожна веснянка є гаївкою, хоч кожна гаївка є веснянкою.

Але, попри все,  найголовнішим залишається те, що усі веснянки, як би їх не називали – це ті пісні, що звеселяють людей, несуть в їхні душі красу та оптимізм та є дорогоцінним скарбом ранньої культури наших прапрадідів.

Колискові пісні

Колискові пісні - ліричні пісенні твори, які виконуються матір'ю (рідше батьком чи іншими членами родини) над колискою дитини для того, щоб її приспати.

   Це один з найдавніших жанрів народної словесності, що сягає корінням міфологічного періоду творчості. Для того, щоб зрозуміти витоки і генезис жанру, слід проаналізувати його найдавніші зразки. Спостереження доводять, що не лише образно-тематичною структурою, а й інтонаційно-ритмічною будовою вони споріднені із замовляннями. В минулому подібні пісні виконувались не тільки, щоб приспати дитину, а, як і замовляння, привернути до неї або відвернути від неї дію певних духовних сил, оберегти від зла, сприяти її здоров'ю і швидкому ростові    

Котику сіренький

Котику сіренький,

котику миленький,

 Котку волохатий,
Не ходи по хаті,

Не ходи по хаті,

Не буди дитяти.

Дитя буде спати,

Котик — воркотати.

Ой на кота воркота,

На дитину дрімота.

А-а-а-а! А-а-а-а!

Колискова

Жартівливі пісні